Коли батьки помічають у дитини підозрілі порізи чи опіки, їхня перша природна реакція – з’ясувати причину. Син чи дочка запевняє, що це трапилося випадково. Але ситуація повторюється, і тоді стає зрозуміло – дитина наносить їх собі сама.

Таке навмисне пошкодження свого тіла і завдання собі болю називається селфхарм (з англ. self-harm – самоушкодження). І це не спроба привернути увагу батьків, адже найчастіше підліток приховує від них свої дії та сліди на тілі.

Психологи фонду “Голоси дітей” фіксують: влітку 2023 року діти та їх батьки почали частіше звертатися з запитом щодо селфхарму. 63% психологів фонду стикалися з таким запитом протягом літніх місяців. Це – наслідок стресу через війну. 

Яким буває самоушкодження? Це патологія?

Селфхарм – це форма деструктивної поведінки, коли людина навмисно завдає собі шкоди. Позаяк це відхилення від здорової поведінки, селфхарм є патологією. Проте це не спосіб самогубства, людина не має на меті накласти на себе руки – хоча у деяких випадках необережність призводить до загибелі.

Найрозповсюдженіша форма – порізи гострими предметами. Це не обов’язково має бути ніж – підлітки можуть діставати леза з канцелярських точилок чи застосовувати канцелярські ножі. На другому місці – опікання себе запальничками чи свічками.

Інші форми зустрічаються набагато рідше: виривання волосся, самопобиття або побиття свого тіла об стіну, навмисне ламання кісток. Також до селфхарму можна віднести відмову від води та їжі, невпорядковані сексуальні зв’язки з елементами насилля, алкогольні та наркотичні залежності.

Згідно з даними Міжнародної асоціації здоров’я за 2021 рік, селфхарм “молодшає” – протягом останніх років його діагностують не тільки у підлітків, а й у дітей 8–9 років. Загалом до цієї патології можуть вдаватися люди будь-якого віку, в тому числі дорослі.

Чому підлітки вдаються до самоушкоджень?

Існує міф, ніби дитячий та підлітковий селфхарм – спроба привернути увагу дорослих. Але це не так. Найчастіше діти ховають порізи чи опіки. Розповідають про них друзям, але не батькам.

Три основні причини, чому дитина вдається до селфхарму:

• Доводить собі власне існування. Підліток може не відчувати повною мірою, що він існує. Наприклад, його постійно ігнорують у школі та вдома. Батьки зайняті роботою, меншими дітьми, власними сварками чи депресіями. Немає жодного колективу, де б він знайшов визнання, як-от у творчих чи спортивних гуртках. Тому, щоб отримати відгук на своє існування, підліток починає шкодити своєму тілу. У ці моменти він відчуває, що живе, стає видимим сам для себе.
• Повертає собі контроль над тілом і життям. У житті підлітка все розписано: школа, гуртки, вступ до конкретного вищого закладу. Батьки контролюють кожний крок дитини та накладають на неї свої очікування та уявлення, зокрема про бажану поведінку, риси характеру, зовнішність. Проте у підлітковому віці дитина має потребу в усвідомленні власної особистості як окремої: хто я, чого я хочу, з ким я хочу бути? Якщо у неї немає інших можливостей самій робити важливі вибори у житті, вона подавляє багато почуттів і згодом реалізує накопичену агресію через селфхарм: “це моє тіло – що хочу, то і роблю”.
• Карає себе. У підлітка можуть бути різні приводи вважати себе “поганим”. Можливо, він звинувачує себе у тяжкій хворобі чи смерті близької людини, розлученні батьків, проблемах у сім’ї. Або у тому, що не відповідає вимогам своєї родини. Наприклад, батьки забороняють йому виражати негативні почуття: “Ми родина, у якій не скандалять”. Але агресія накопичується, і виникає потреба її позбутися. Тоді селфхарм – спосіб прожити свої переживання та водночас покарати себе за “провину”.

У будь-якому випадку самоушкодження – це, фактично, крик про допомогу. Дитина не наважується напряму поговорити з батьками про наболіле і не знає, як інакше розрядити свою напругу та справитися з почуттями. Тоді вона навмисно спричиняє собі фізичний біль, щоб заглушити психологічний.

Що робити, якщо побачили у дитини порізи чи інші ознаки селфхарму?

Зазвичай перша реакція батьків – переляк і злість. Але варто розуміти: насваривши дитину, ми не усунемо причину, яка спонукає її до самоушкодження. Можливо, на деякий час підліток і припинить це робити, але шукатиме інший шлях виразити свої переживання – можливо, ще більш деструктивний.

Ще один важливий момент: у момент селфхарму дитина відчуває полегшення, але за деякий час у неї посилюються сум, вина та сором за свій вчинок. Аби їх заглушити, вона повторює знайомі дії та знову собі шкодить. Виникає замкнене коло. Єдиний спосіб його розірвати – не соромити підлітка ще більше, а, навпаки, допомогти розрядити почуття через довірливу розмову про те, що його бентежить.

Отже, не потрібно залякувати, докоряти, принижувати, обзивати. Фрази: “Що ти наробив?”, “Ти зовсім дурний?”, “Я зараз подзвоню татові й усе розповім” – лише зменшать рівень довіри.

Краще щиро висловити своє занепокоєння та запросити сина чи дочку до діалогу: “Я бачу на твоєму тілі поранення. Що сталося?”.

Ймовірно, дитина відмахнеться, що це сталося випадково. Тоді слід продовжувати розмову: “Як це вийшло? За яких обставин? Я тривожуся за тебе. Я не розумію, як можна було так поранитися. Мені здається, це не випадково. Може, ми спробуємо про це поговорити?”.

Не бійтеся зізнатися дитині, що розгублені та тривожитеся за неї. Навпаки, підлітку важливо відчувати, що він для вас важливий.

Якщо дитина зізнавалася, що це селфхарм, спитайте про причини: “Як ти дійшов/дійшла до цієї ідеї?”, “Що саме тебе непокоїть?”. Не засуджуйте її вчинок.

Ваше завдання – отримати уявлення про те, що відбувається, та спробувати розв’язати проблему.

У якому випадку не обійтися без допомоги психолога?

Якщо дитина не йде на контакт, не зізнається у селфхармі або знову завдає собі шкоди після розмови, є сенс звернутися до спеціаліста. Це може бути це психолог, психотерапевт або психіатр – залежить від ступеня травмованості дитини.

Не варто боятися залучати фахівця. Це не соромно й не означає, що ви – погані батьки та не впоралися з вихованням. Можливо, дитина за щось відчуває провину або стикнулася з булінгом у школі – і не хотіла вам про це розповідати. Або дитина закрита, тому важко довіритися комусь з дорослих.

Зазвичай психолог працює не тільки з дитиною, а з усією родиною. Потрібно не тільки дати підлітку інструменти та стратегії конструктивного розрядження напруги, а й системно попрацювати із взаємовідносинами у сім’ї. Кінцева мета – відновити рівень довіри та повернути дитині відчуття захищеності, потрібності, почутості та поміченості. Тоді, стикнувшись з проблемами, вона не шкодитиме собі, а звертатиметься до батьків за допомогою.

Іноді вистачає й консультації тільки з батьками. Був випадок: мама помітила, що її дочка подряпала собі руки, й звернулася за допомогою. У результаті дочка розповіла їй, що відбулося і чому. Після цього вони змогли налагодити стосунки. Домовилися: якщо дитина знову відчуває сильні переживання, то каже мамі “кодове” слово – наприклад, “ситуація “альфа””. Й тоді мама обов’язково відкладає всі справи та вислуховує дитину.

Що робити, якщо дитина відмовляється йти до фахівця?

Відмова від допомоги – ознака тяжкого випадку, і тоді не обійтися без лікаря-психіатра.

Батькам важливо зрозуміти: самоушкодження – це патологія, яка не пройде сама по собі. Як ви ведете дитину до лікаря, якщо у неї болить живіт, так само потрібно подбати і про ментальне здоров’я.

Поясніть дитині: “Я несу за тебе законодавчу відповідальність до 18 років. Якщо ми зараз не будемо розв’язувати цю проблему, це може погано закінчитися і для тебе, і для мене. Мені не байдуже, що з тобою відбувається, тому ми підемо до лікаря”.

Це одна з тих ситуацій, де обов’язок батьків – взяти владу у свої руки. Варто поважати та підтримувати сина чи дочку, але все ж таки не забувати, що ви у вертикальних відносинах. Чіткі кордони потрібні насамперед дитині, щоб відчувати опору та присутність у своєму житті авторитетної та досвідченої дорослої людини.

Чи існує профілактика селфхарму? 

Найкраща профілактика селфхарму – постійний контакт з дитиною та довірливі стосунки. Наголошуйте, що дитина для вас важлива. Проговорюйте напряму: “Я люблю тебе. Я можу бути зайнятий/зайнята, але якщо я тобі потрібний/потрібна, ти завжди можеш до мене звернутися – і ми знайдемо час поговорити”. Раз у раз нагадуйте дитині, що вона має право на вашу увагу.

Пояснюйте дитині, що ви можете її насварити – адже іноді вона може зробити щось таке, що ви не розділятимете. Але це не зруйнує ваші стосунки, ви не перестанете її любити та зробите все, аби допомогти. Тоді у дитини сформується уявлення, що родина – це люди, з якими вона може поділитися будь-якими проблемами та які завжди на її боці.

Вчіть сина чи дочку поважати своє тіло, зберігати здоров’я, піклуватися про себе. Це зміцнить його зв’язок із собою: “Це – моє тіло, воно існує”.

Також для запобігання селфхарму важливо, щоб у дитини було хобі. Наприклад, якісь гуртки, які вона відвідує із задоволенням. Там вона зможе розрядити свою енергію, напругу та негативні переживання через творчість – це гарна профілактика емоційного перевантаження.

Всесвітній день боротьби з діабетом був заснований Міжнародною діабетичною федерацією спільно з Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1991 році у відповідь на стурбованість зростанням випадків цього захворювання у світі. 

Через 100 років після відкриття інсуліну мільйони людей з діабетом у всьому світі все ще не можуть отримувати доступ до необхідної їм допомоги. З метою привернення уваги до цієї проблеми Всесвітній день боротьби з діабетом у 2021-2023 роках проводитиметься під гаслом «Доступ до лікування діабету. Якщо не зараз, то коли?» 

Актуальність проблеми цукрового діабету обумовлена ​​масштабністю поширення цього захворювання. Очікується, що до 2030 року кількість людей, які живуть із діабетом, зросте до 578 мільйонів.  

У м. Харкові за 9 міс. 2023 року серед дорослого населення зареєстровано 36 132 хворих на цукровий діабет (за аналогічний період 2022 р. – 31 943), з них вперше виявлено діабет у 2 535 осіб (за 9 міс. 2022 р. – 1 544). Цукровим діабетом I типу страждають 3 076 дорослих, з них вперше виявлено 335 випадків; діабетом II типу – 33 056 чол., з них вперше виявлено 2 200 хворих. Серед дитячого населення віком до 18 років за 9 міс. 2023 р. зареєстровано хворих на цукровий діабет I типу 398 (за 9 міс. 2022 р. – 398 хворих), з них вперше виявлено 40 випадків (за 9 міс. 2022 р. – 40 випадків).

Цукровий діабет – ендокринне захворювання, обумовлене абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну; характеризується порушенням всіх видів обміну, в першу чергу обміну вуглеводів, а також ураженням судин, нервової системи та інших органів і систем.

У розвитку цукрового діабету виділяють дві основні ланки: недостатнє вироблення інсуліну (характерно для діабету I типу – інсулінозалежного) або порушення взаємодії інсуліну з клітинами тканин, т.зв. інсулінорезистентність (характерно для діабету II типу – інсуліннезалежного).

У клінічній картині діабету прийнято розрізняти дві групи симптомів: основні та вторинні. До основних симптомів відносяться: поліурія (посилене сечовиділення), полідипсія (постійна невгамовна спрага), поліфагія (підвищений апетит), схуднення (особливо характерно для діабету І типу).

До вторинних симптомів відносяться малоспецифічні клінічні ознаки, що розвиваються повільно протягом тривалого часу. Ці симптоми характерні для діабету як I, так і II типу: свербіж шкіри та слизових оболонок, сухість у роті, загальна м’язова слабкість, головний біль, запальні ураження шкіри, що важко піддаються лікуванню, порушення зору, безсоння, апатія, зниження рівня працездатності тощо.

При цукровому діабеті небезпечно не саме захворювання, а ускладнення, що розвиваються з часом і поступово погіршують стан хворого: 

 – Діабетична ретинопатія – ураження сітківки ока, яке поступово призводить до повної втрати зору. Частота захворювання на ретинопатію збільшується на 8% на рік, так що через 8 років від початку захворювання ретинопатія виявляється у 50% всіх хворих, а через 20 років приблизно у 100% хворих. 

 – Діабетична мікро- і макроангіопатія – порушення проникності судин, підвищення їх ламкості, схильність до тромбозів і розвитку атеросклерозу, що в свою чергу суттєво збільшує ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

– Діабетична полінейропатія – проявляється у вигляді двосторонньої периферичної нейропатії, що починається в нижніх частинах кінцівок. Симптомами нейропатії є оніміння, відчуття печіння чи парестезії (поколювання чи «повзання мурашок»). Характерно посилення симптоматики у нічний час. Втрата чутливості у кінцівках може призводити до травм.

 – Діабетична нефропатія – призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності.

  – Діабетична стопа – ураження стоп у вигляді гнійно-некротичних процесів, виразок та кістково-суглобових уражень, що виникає на тлі зміни периферичних нервів, судин, шкіри та м’яких тканин. Є основною причиною ампутацій у хворих на цукровий діабет.

Діагностика цукрового діабету ґрунтується на результатах лабораторного дослідження метаболізму глюкози. В даний час для діагностики використовуються наступні критерії: глюкоза плазми крові натщесерце ≥ 6,1 ммоль/л або у будь-якому випадковому аналізі крові ≥ 11,1 ммоль/л, а також аналіз на глікований гемоглобін (HbA1c) ≥ 6,5%. 

Лікування цукрового діабету включає: прийом препаратів, що знижують рівень цукру в крові при діабеті II типу або інсулінотерапія за наявності цукрового діабету I типу і в ряді випадків при діабеті II типу). 

На жаль, для попередження цукрового діабету I типу профілактичних заходів немає. Однак діабету II типу можна запобігти або відстрочити його розвиток наступним чином: 

 – Раціональне харчування. В основі харчування повинні бути  складні вуглеводи та продукти, багаті на розчинні волокна. Перевага надається м’ясу птиці, нежирній рибі, стравам з овочів, компотам без додавання цукру. Смажену їжу замінюють відвареною, тушкованою, запеченою. Вживання рафінованих вуглеводів (цукор, мед, джеми тощо) та насичених жирів має бути знижено до мінімуму. Солодощі, газовані напої, десерти, розчинні напої з цукром, фаст-фуди, копчене, солоне необхідно виключити з раціону.

 – Помірна фізична активність покращує процеси метаболізму, а також дозволяє нормалізувати вагу. 

В м. Харкові створена структура міської ендокринологічної служби для надання амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної спеціалізованої допомоги:

Амбулаторний прийом хворих ведеться в районних ендокринологічних кабінетах комунальних некомерційних підприємств Харківської міської ради.

Стаціонарна допомога хворим на діабет надається в ендокринологічному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради (пров. Балакірєва, 3А) та в КНП «Міська клінічна лікарня №2» ХМР (пр-т Героїв Харкова, 197), де функціонує міський центр «Діабетична стопа», а також надається ургентна допомога хворим з декомпенсованим цукровим діабетом.

На базі КНП “Міська клінічна лікарня №14 ім.  проф.  Гіршмана” ХМР працює міський центр “Діабет ока”; в КНП «Міський перинатальний центр» ХМР функціонує відділення екстрагенітальної патології, де виділені ліжка для вагітних з ендокринною патологією.  

У КНП “Міська дитяча поліклініка №23” ХМР організований ендокринологічний кабінет, в якому функціонують «Центр для хворих на цукровий діабет з дитинства» та «Центр з надання медичної допомоги дітям і підліткам з ендокринною патологією».

Також у м. Харкові спеціалізована стаціонарна допомога дітям з ендокринною патологією надається в КНП ХОР «Обласна дитяча клінічна лікарня» (вул. Озерянська, 5) та в ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей і підлітків НАМН України», за адресою: пр. Ювілейний, 52-а.

Стоматит є неприємним захворюванням, здатним порушити здоров’я вашої дитини. Щоб не боятися розвитку стоматиту у дитини, слід знати, що це за захворювання і як воно лікується.

Що таке стоматит?

Стоматит — це запалення слизової оболонки порожнини рота. Стоматит може бути локальним (легкого ступеня тяжкості, який займає обмежену ділянку слизової оболонки) або поширеним (важким, що вражає всю поверхню слизової порожнини рота). Розрізняють такі види стоматиту:

• катаральний стоматит (проявляється припухлістю і почервонінням слизової оболонки порожнини рота);
• везикулярний стоматит (супроводжується появою в порожнині рота хворобливих бульбашок, заповнених запальною рідиною);
• ульнарний стоматит (з виникненням дефектів слизової оболонки — виразок).

Причини та симптоми стоматиту

Причини розвитку стоматиту у дитини включають інфекційні та неінфекційні фактори. Інфекційні агенти, що провокують розвиток стоматиту, представлені вірусами (вірус герпесу, ентеровіруси, вірус кору), бактеріями (скарлатина, сифіліс, гонорея), грибками (найчастіше роду Candida). До розвитку інфекційного стоматиту схильні діти раннього віку, які часто заносять в рот предмети, знайомлячись з навколишнім середовищем, а також діти з імунодефіцитними захворюваннями. Сприяти розвитку стоматиту може також порушення правил гігієни порожнини рота.

Неінфекційне запалення в порожнині рота може виникнути внаслідок хімічного або термічного опіку, травми, стоматологічних маніпуляцій, радіаційного впливу. Причиною розвитку стоматиту також може бути дефіцит вітамінів і мікроелементів.

У зв’язку з тим, що слизова оболонка рота і язика володіють великою кількістю чутливих рецепторів, стоматит завжди приносить дитині істотний дискомфорт. Симптоми стоматиту включають:

• біль у порожнині рота, що посилюється під час прийому їжі;
• печіння в роті (іноді на тлі візуально незміненої слизової оболонки рота);
• виразки в роті у дитини;
• бульбашки, заповнені рідиною, в порожнині рота (характерні для гострого герпетичного стоматиту);
• прояви стоматиту у дитини можуть виникнути на язику (у вигляді почервоніння або виразки);
• зниження апетиту;
• підвищення температури тіла;
• втрату ваги (стоматит у новонароджених і грудних дітей призводить до дискомфорту під час смоктання і відмови від їжі);
• дратівливість і примхливість (прояви стоматиту у маленьких дітей у вигляді неврозоподібного стану обумовлено тим, що стоматит викликає безперервний дискомфорт).

Як виглядає стоматит у дітей на початковій стадії?

Початковою стадією стоматиту є катаральний стоматит. Уражена ділянка слизової оболонки порожнини рота запалюється: стає припухлою (набряклою), гарячою і болючою на дотик, червоніє. Згодом можуть з’являтися бульбашки або виразки, запалення поширюється на всю порожнину рота.

Як знеболити стоматит у дитини?

У зв’язку з тим, що стоматит супроводжується дискомфортом і болем у порожнині рота, для полегшення стану дитини під час захворювання стоматит слід знеболити. Знеболювальні препарати за стоматиту у дітей призначає педіатр. Для зменшення болю за стоматиту застосовують спреї з анестетиками і знеболювальними засобами, а також знеболювальні препарати всередину. Для полегшення стану також рекомендується прохолодне пиття.

До якого лікаря звертатися за стоматиту у дітей?

Профілактикою, діагностикою та лікуванням стоматиту у дітей займається лікар-педіатр. Тільки лікар на підставі огляду може поставити діагноз і залежно від причини захворювання призначити кращий засіб від стоматиту у дітей. Під час огляду лікар візуально оглядає порожнину рота, оцінює колір, цілісність, набряк слизової оболонки, наявність висипу і нальотів у порожнині рота. Лікар також проводить повний фізикальний огляд.

Для уточнення природи стоматиту після загального огляду лікар може призначити додаткове обстеження. Можуть бути рекомендовані аналізи (клінічний аналіз крові, тест на ВІЛ, імунограма, мазки зі слизової оболонки порожнини рота для виконання посіву на флору і чутливість до антибіотиків).

Лікування стоматиту у дітей

Щоб швидко вилікувати стоматит у дитини, слід звернутися до лікаря за перших симптомів ураження слизової оболонки рота. Народні засоби від стоматиту у дітей застосовувати не слід.

Лікування стоматиту включає медикаментозні (з використанням лікарських препаратів) і немедикаментозні засоби. Немедикаментозне лікування стоматиту полягає у виключенні причини стоматиту (якщо вона відома), в раціональному догляді за порожниною рота (чищення зубів два рази на день, полоскання рота, використання зубної нитки для очищення міжзубних проміжків від залишків їжі).

Ліки від стоматиту у дітей випускаються у формі місцевих спреїв і мазей, розчинів для полоскання рота і таблеток для застосування всередину. Спреї та розчини для лікування стоматиту у дітей можуть містити знеболювальні, протизапальні та антисептичні компоненти. Щоб швидко вилікувати виразки в роті, також слід дотримуватися дієти з виключенням механічних (груба їжа) і хімічних (кисла, пряна їжа) подразників.

Меню за стоматиту має бути різноманітним і збалансованим. Продукти можна готувати на парі, варити або запікати в духовці. Нижче представлено приблизне меню на тиждень.

Важливо пам’ятати, що стоматит може бути як самостійним захворюванням, так і симптомом хвороб внутрішніх органів. Для ефективного лікування стоматиту і пошуку причини розвитку захворювання не слід займатися самолікуванням, а необхідно звертатися по допомогу до лікаря за появи перших симптомів.